ГоловнаРепертуарОпери«Геній і злодійство»Про проект

Про проект

Проект «Геній і злодійство» складається з елементів, що взаємодоповнюються – з опери та концертної програми. Поєднуючи легенду і факти, постановники пропонують глядачеві глибше зрозуміти і відчути цю історію.

Музика В. А. Моцарта і А. Сальєрі, яку виконують оркестр і солісти театру в першому відділенні – це музичні факти. Опера «Моцарт і Сальєрі» – це озвучена в музиці легенда з глибоким філософським змістом.

Стосунки генія й таланту, природа творчості, людська заздрість – теми вічні і завжди актуальні. Тому на сцені створений умовний простір, що нагадує про епоху, в якій відбувались події, але наближений до сьогодення стилем костюмів та відеодекораціями. Використовуючи сучасні засоби впливу, постановники повністю витримують кожну ноту партитури Римського-Корсакова і закладений в ній зміст – так само, як у свій час композитор дотримувався кожного слова Пушкіна.

Про оперу «Моцарт і Сальєрі»

«Моцарт і Сальєрі» – питання про сутність і взаємовідносини таланта й генія». В. Г. Белінський

Смерть Моцарта завжди була оповита романтичною таємничістю, яка створила підгрунтя для різноманітних тверджень і легенд. В часи О. С. Пушкіна побутувала тоді ще остаточно не спростована версія про те, нібито Моцарта отруїв Сальєрі. Пушкін скористався цією легендою: його захопила думка протиставити генію, якому все до снаги, болісні сумніви заздрісного суперника.

Образи в трагедії – вигадані і лише умовно співпадають зі своїми прототипами. Історичний Сальєрі не схожий на пушкінського: він мав не «приглушену славу», про яку говорить герой драми, а відомість, значно ширшу за популярність Моцарта. В пушкінській п’єсі Моцарт відіграє службову роль, він – іскра, від якої загоряється полум’я, що освітлює для нас душу Сальєрі.

«Яка глибока й повчальна трагедія, – писав В. Г. Белінський. – Який величезний зміст і в якій безкінечно художній формі!»

Лібрето опери М. А. Римського-Корсакова з незначними скороченнями дослівно повторює текст «Моцарта і Сальєрі» А. С. Пушкіна. В опері Римського-Корсакова, як і в Пушкіна, головний герой – Сальєрі. Його трагедія розкрита з великою художньою силою.
«Пам’яті О. С. Даргомижського» – зазначено на титульній сторінці опери «Моцарт і Сальєрі». Ця авторська посвята – визнання Римським-Корсаковим величезної заслуги Даргомижського в створенні жанру камерної опери. Даргомижський започаткував «озвучування» геніальних пушкінських «Маленьких трагедій», написаних як ідеальні оперні лібрето.

М. А. Римський-Корсаков розпочав роботу над оперою на початку 1897 року. У серпні опера була завершена, а в листопаді 1897 року композитор зміг продемонструвати оперу вузькому колу слухачів у себе дома – камерність опери давала таку можливість. «Усім сподобалось, В. В. Стасов багато галасував», – зазначав композитор пізніше.

Публічна прем’єра відбулась 6 (18) листопада 1898 року на сцені Російської приватної опери (театр Сави Мамонтова) під керуванням Йосипа Труффі та з оформленням художника М. Врубеля. Партію Моцарта виконував Василь Шкафер, партію Сальєрі – Федір Шаляпін. Геніальний співак дуже любив цю роль і, за його бажанням, вона часто йшла в російських музичних театрах. Партію Сальєрі Шаляпін співав протягом всього свого життя, а до від’їзду за кордон був її єдиним виконавцем на теренах російської імперії.

«Моцарт і Сальєрі – найлаконічніша опера М. А. Римського-Корсакова. Вона не має оперно-театральних ефектів, композитор зумисно взяв оркестр зі зменшеним складом, створив камерну обстановку.

Співачка Надія Забела (дружина художника М. Врубеля), яка виконувала всі жіночі ліричні партії в операх Римського-Корсакова, захоплено відгукувалась саме про камерне виконання цієї опери (щоправда, йдеться про таких корифеїв, як Федір Шаляпін та Сергій Рахманінов, який акомпанував на роялі).

Опера «Моцарт і Сальєрі » – тонкий психологічний етюд. Складний внутрішній світ героїв композитор передає з допомогою гнучкого, інтонаційно виразного речитативу й аріозної декламації.

«Твір цей, – писав композитор, – був справді чисто голосовим; мелодійна тканина, яка дотримувалась усіх вигинів тексту, створювалась передовсім; супровід, досить складний, з’явився після, і первісний ескіз його дуже відрізнявся від остаточної форми оркестрового супроводу».

Після Даргомижського і Римського-Корсакова до «Маленьких трагедій» звернулись Цезар Кюї («Бенкет під час чуми», 1900) та Сергій Рахманінов («Скупий лицар», 1905).


Видео

    Грудень, 2016

    ПнВтСрЧтПтСбНд
       12345678910111213141516171819202122232425262728293031