ГоловнаРепертуарОпери«Геній і злодійство»Короткий змістДруге відділення

Друге відділення

М. А. Римський-Корсаков. «Моцарт і Сальєрі», опера на одну дію.

Сцена перша

Опера починається коротким оркестровим вступом, побудованим на темі Сальєрі з його першого монологу. Коли завіса піднімається, ми бачимо Сальєрі. Він у похмурому, пригніченому настрої розмірковує про те, як досяг слави й визнання. Його шлях був важким і тернистим. Він рано відмовився від пустих забавок, оскільки його цікавила тільки музика. Спочатку він «перевірив алгеброю гармонію», потім став творити, домігся високого становища в музичному світі. Але його спокій порушено – з’явився Моцарт. Все дається йому легко, бо він геніальний. Ні, ніколи він, Сальєрі, не був заздрісником. «А нині – сам скажу – я нині заздрісник». І заздрить Сальєрі Моцарту, цьому гультяю.

З’являється Моцарт. По дорозі до Сальєрі він почув, як сліпий скрипаль в трактирі грав арію Керубіно «Voi che sapete» з його «Весілля Фігаро». Це так розвеселило Моцарта, що він привів скрипаля до Сальєрі. Входить скрипаль. Моцарт просить його «З Моцарта нам що-небудь!». Той грає, а Моцарт, слухаючи, сміється. Сальєрі обурюється: «Мені не смішно, коли маляр негідний бруднить мені Мадонну Рафаеля або пародією безчестить Аліг’єрі» і виганяє скрипаля.

Помітивши, що Сальєрі в поганому гуморі, Моцарт хоче піти, але господар утримує його і настирливо допитується, що той йому приніс. Моцарт говорить, що це дрібничка, дві-три думки, котрі з’явилися йому в години безсоння. Моцарт грає. (Фантазія, яку він виконує, повністю створена Римським-Корсаковим, який з вражаючою майстерністю зумів передати характерні особливості музики Моцарта). Фантазія складається з двох частин: перша відрізняється світлою ліричністю, друга сповнена трагічного пафосу.

Сальєрі вражений цією музикою. Він не розуміє, як Моцарт міг, йдучи до нього з цим, зупинитись і зацікавитись якомось трактирним скрипалем. «Ти, Моцарте, не гідний сам себе», – говорить Сальєрі. Він називає Моцарта Богом. «Але моє божество зголодніло», – сміється Моцарт, і вони вирішують разом пообідати в трактирі «Золотий Лев». Моцарт йде, аби попередити домашніх, що не обідатиме з ними.

Сальєрі залишається один, його обсідають ще гнітючіші думки. І нав’язливо переслідує думка про те, що світ має бути звільнений від Моцарта, інакше не тільки він, Сальєрі, а всі жерці музики загинуть. Він дістає отруту, яку носить з собою уже вісімнадцять років. Були хвилини, коли він хотів покінчити з собою, але йому здавалось, що життя ще принесе несподівані дари, що до нього прийдуть захват і натхнення, що, нарешті, він зустріне свого найлютішого ворога і тоді ця склянка стане в нагоді. І ось цей момент прийшов: «Тепер пора! Заповітний дар любові, переходь сьогодні в чашу дружби».

Сцена друга

Оркестровий вступ будується на музиці першої частини фантазії, яку грав Моцарт в попередній сцені.

Моцарт і Сальєрі сидять за столом в трактирі. Тепер з пригніченому настрої Моцарт. Він розповідає Сальєрі, що до нього приходив таємничий незнайомець, одягнутий в чорне, замовив реквієм і зник. Моцарт відразу ж став писати, але ця людина більше не приходила. Та це й на краще: реквієм уже майже готовий і Моцарту шкода було б з ним розлучатись. Але композитору не дає спокою ця «чорна людина», йому здається, що вона переслідує його, як тінь, та й зараз ввижається, що вона з ними тут, третя. Сальєрі з вдаваною бадьорістю заспокоює його. Моцарт згадує, що Сальєрі був другом Бомарше і створив для нього «Тарара», «річ гарну» (Моцарт наспівує мотив з неї).

Раптом він щось згадує і запитує Сальєрі, чи то правда, що Бомарше когось отруїв? Сальєрі говорить, що ні. «Він же геній, – розмірковує Моцарт, – як ти і я. А геній і злодійство – речі несумісні». «Ти гадаєш?», – запитує Сальєрі і з цими словами вкидає отруту в склянку Моцарта.

Моцарт виголошує тост за здоров’я Сальєрі, за їх союз, «що поєднує двох синів гармонії». І п’є. Потім йде до фортепіано і пропонує Сальєрі послухати його «Реквієм». Сальєрі приголомшений, він плаче. В невеликому аріозо він виливає свою душу – «Я ніби виконав важкий обв’язок». Моцарт, бачачи сльози Сальєрі, вигукує: «Якби всі так відчували силу гармонії!». Але відразу ж сам собі заперечує: ні, такого бути не може, хто б тоді турбувався про потреби «низького життя»?

Моцарт відчуває недомагання і йде. Сальєрі залишається один. Він згадує слова Моцарта про те, що геній і злодійство несумісні. «Неправда! – вигукує Сальєрі у відчаї. – А Бонаротті? Чи це казка тупого, безтямного натовпу – й не був убивцею творець Ватикану?».

Без відповіді залишається цей вигук. Заключний короткий монолог Сальєрі, гранично драматичний, закінчується урочисто-похмурими акордами.
 


Видео

    Грудень, 2016

    ПнВтСрЧтПтСбНд
       12345678910111213141516171819202122232425262728293031