«Дон Жуан»

ГоловнаРепертуарОпери«Дон Жуан»

«Дон Жуан»

«Дон Жуан»

Вольфганг Амадей Моцарт
Лібрето Лоренцо Да Понте
Опера на дві дії
У режисерській версії Юрія Александрова

Тривалість вистави з урахуванням антракту: 3 години 20 хвилин

Музичний керівник і диригент – народний артист Республіки Молдова Олександру Самоїле
Режисер-постановник – народний артист Росії Юрій Александров
Художник-постановник – народний художник Росії В’ячеслав Окунєв
Балетмейстер-постановник – заслужений артист Росії Юрій Васюченко
Хормейстер-постановник – заслужений діяч мистецтв України Леонід Бутенко

Прем’єра відбулася 28 квітня 2012 року


Члени постановчої групи

Режисери, які ведуть виставу - Наталія Григор, заслужений працівник культури України, Сергій Красних
Концертмейстери - Марина Маринич, Наталія Русіняк, Вероніка Струк, Лариса Хороленко
Художник зі світла - В'ячеслав Ушеренко
Зав. художньо-постановочної частини - Віктор Янчук
Начальник машинно-декораційного цеху - Віктор Мелешко
Художники-гримери - Олена Васильчик, Євгенія Галенко


Головний диригент театру - народний артист Республіки Молдова Олександру Самоїле
Головний режисер театру - Оксана Тараненко
Головний хормейстер театру - заслужений діяч мистецтв України Леонід Бутенко
 

Виконавці в найближчій виставі

  • Дійові особи та виконавці 27 листопада
  • ДОН ЖУАН, молодой человек, ищущий приключений (баритон) – Василь Добовольский
  • ДОННА АННА, невеста Дона Оттавио (сопрано) – народна артистка Украини Лариса Зуєнко
  • КОМАНДОР, отец Донны Анны (бас) – Сергій Узун
  • ДОН ОТТАВИО, человек без проблем (тенор) – Олег Злакоман
  • ДОННА ЭЛЬВИРА, женщина, покинутая Доном Жуаном (сопрано) – Юлія Терещук  
  • ЛЕПОРЕЛЛО, слуга Дона Жуана (бас) – Дмитро Павлюк
  • МАЗЕТТО, приятель Дона Оттавио –  Дмитро Себов 
  • ЦЕРЛИНА, подружка Мазетто (сопрано) – Анастасія Голоуб
  •  
  • Деригент –  Валерій Регрут

Про оперу Вольфганга Амадея Моцарта «Дон Жуан» («Don Giovanni»)

Опера в двох частинах Вольфганга Амадея Моцарта на лібрето Лоренцо Да Понте, частково базується на «Камінному гості» – опері Джузеппе Гаццаніги на лібрето Джованні Бертаті. Є також досить значна кількість більш ранніх п’єс про Дон Жуана.

Час дії: XVII століття
Місце дії: Севілья та її околиці
Перше виконання: Прага, Національний театр, 29 жовтня 1787 року

В основі сюжету лежить старовина легенда про Дон Жуана – зухвалого шукача пригод, сміливого і спритного спокусника жінок. Ця легенда, що виникла в середньовічній Іспанії, стала широко відомою в багатьох європейських країнах. Вперше опрацьований іспанським драматургом Тірсо де Моліна (1571 – 1648), сюжет в наступні роки привертав увагу багатьох письменників, зокрема Мольєра й Гольдоні. У ХІХ столітті до образу Дон Жуана звертаються Байрон, Гофман, Пушкін, Меріме та інші. Неодноразово використовували цю тему й музиканти: 1761 року у Відні був поставлений балет Глюка «Дон Жуан»; написано також чимало опер на цей сюжет. В усіх цих творах легенда про Дон Жуана мала різну трактовку. В тих, що мали релігійно-повчальне забарвлення, Дон Жуан змальовується як злочинний, грубий сластолюбець, який отримує заслужене покарання. Але нерідко в його образі підкреслювались інші, привабливі риси – безстрашність, почуття честі, дотепність, вічні пошуки ідеалу, сміливий бунт проти застарілих моральних норм.

Після величезного успіху своєї опери «Весілля Фігаро» в Празі, Моцарт отримав від місцевого театру замовлення на нову оперу. Композитор вибрав сюжет про Дон Жуана. Створення музики він почав у травні 1787 року. Лібрето, написане Лоренцо Да Понте італійською мовою, було витримане в комедійному плані. Моцарт закінчив оперу в Празі і написав увертюру на одному диханні – всього за ніч. Прем’єра відбулася 29 жовтня того ж року. Успіх нової опери перевершив успіх «Весілля Фігаро». Для віденської постановки, яка відбулась у травні 1788 року, Моцарт вніс деякі зміни. Опера завершувалася тим, що Дон Жуан провалюється в пекло, а фінальний секстет був знятий, але, на щастя, пізніше знову відновлений.

Віденська постановка не мала великого успіху, однак опера швидко йшла назустріч визнанню, яке чекало її в усій Європі. У наступному столітті вона взагалі почала вважатись театральним шедевром композитора.

Нинішня назва опери була не основною, а всього лише підзаголовком. Спочатку вона називалась “Il dissoluto punito, ossia Don Giovanni” («Покараний злочинець або Дон Жуан»). Як би там не було, обидва – Моцарт і Да Понте – з самого початку класифікували свій твір як “dramma giocoso”(буквально – весела п’єса, тобто комічна опера) .

Два знаменитих анекдоти, що стосуються підготовки опери, красномовно свідчать: автори працювали над нею в жвавому й веселому настроєві. У своїх прекрасних «Мемуарах» лібретист Да Понте розповідає: «Як тільки я прийшов додому – відразу ж взявся за роботу… Пляшка токайського праворуч, прямо переді мною чорнильниця, табакерка з севільським тютюном зліва. Юна шістнадцятирічна красуня (яку я хотів би любити як доньку, але…) приносила мені то печиво, то філіжанку кави, то просто вносила сяяння свого личка… створеного якраз для того, щоб пробуджувати поетичну пристрасть і дотепні ідеї…Спочатку я дозволяв їй дуже часто заглядати до мене, але потім змушений був скоротити ці відвідини, аби не втрачати надто багато часу на ніжності, в яких вона була вмілою майстринею».

Інший анекдот розповідає про вихватку самого композитора. На одній із репетицій Моцарту не сподобалось, як виконавиця партії Церліни відреагувала на пропозицію – як можна зрозуміти, надто відверту – яку зробив їй на балу Дон Жуан. Композитор підійшов до героїні і сам сказав їй щось двозначне, ляснувши її при цьому. У відповідь він отримав відчутного стусана, на що вдоволено сказав, що така реакція набагато природніша і тепер її гра йому подобається.

Існує легенда, що в Празі, під час роботи над оперою, Моцарт і Да Понте зустрічалися з Казановою і той консультував їх.

Прем’єра опери була призначена на 14 жовтня, але співаки не довчили партії, а сам Моцарт дописував останні сторінки партитури буквально напередодні прем’єри, так що музиканти отримали ноти прямо перед виходом на сцену.

Музика Моцарта виводить оперу за рамки комедії. Композитор створив надзвичайно глибокий твір, сповнений великих пристрастей і гострих зіткнень характерів. Дон Жуан Моцарта – образ складний і багатогранний. Прирікаючи свого героя на загибель, композитор в той же час поетизує, облагороджує його образ: моцартовський Дон Жуан відважний, чарівний, сповнений нескінченої життєвої енергії. Дон Жуан – не тільки витвір музичного генія Моцарта, але й твір Да Понте, який оточив великого звабника тисячами перепон і поставив його у справді скрутне становище. Наполовину похмура, наполовину комічна атмосфера породила чутки про загадковість головного героя, вона дає багатий матеріал для осмислення і різних трактовок опери «Дон Жуан» в сучасних постановках.

«Дон Жуан» – одна з найвеличніших з усіх створених на сьогодні опер. На підтвердження цієї тези висловились принаймні троє людей, які мають особливе право на те, аби їх думка з цього приводу була почута – Джоаккіно Россіні, Шарль Гуно і Ріхард Вагнер. Бетховен, щоправда, віддавав перевагу «Чарівній флейті», але це тому, що він вважав сюжет «Дон Жуана» аморальним.

П. І. Чайковський в своїй статті 1873 року охарактеризував «Дон Жуана» так: «Моцарт – геній сильний, багатогранний, глибокий – застарів лише своїми формами інструментальної музики; у сфері опери він і донині не має жодного суперника. …Якщо є опера, яку можна назвати першою між усіма, то, відверто кажучи, я віддав би цю першість «Дон Жуану». …У «Дон Жуані» стільки краси, стільки багатющого музичного матеріалу, що його вистачило б на дюжину наших сучасних опер, автори яких, в гонитві за реалізмом, правдивістю, правильністю декламації, забувають в своєму наївному донкіхотстві, що найперша умова всякого художнього твору – краса».

Пролог

Ця історія трапилась зовсім недавно в елітному готелі одного з уславлених європейських курортів, який облюбувала так звана «обрана» частина суспільства.

Оплачені жіночі ласки, кулінарні шедеври, рідкісні вина неабияк втомили компанію, духовним лідером якої є Оттавіо – хранитель головного принципу «обраних» – все дозволено і «все включено». А оскільки все дозволено, то чому б не розважити своїх друзів – безпечних коханців Мазетто й Церліну, а заразом і свою наречену Ганну та її достойного батька Командора веселою пригодою? У якості однієї з дійових осіб можна використати нового жильця готелю – Дон Жуана, молодика, який своєю незалежною поведінкою і безглуздими веселощами дратує панство, що тут відпочиває. Так зароджується інтрига, свідками, а, можливо, й учасниками якої ми будемо протягом усієї опери великого Вольфганга Амадея Моцарта.
 

Дія перша

Ніч
Лепорелло – супутник, слуга, секретар і біограф Дон Жуана пропонує незнайомцю за невелику платню ознайомитися з походеньками свого господаря, які він ретельно фіксує у своєму щоденнику. Там усе: ризиковані пригоди, труднощі кочового життя, а головне – любовні історії.

Незнайомець зникає, а Лепорелло стає свідком жахливої сцени. Дон Жуан розважається з дівчатами – шукачками плотських утіх, і раптом в одній із них, під машкарою, впізнає «цнотливу» донну Ганну, наречену дона Оттавіо. Викрита дівчина в шаленстві, оскільки хотіла залишитись невпізнаною, зберігши під машкарою таємницю своїх домагань на близькість з Дон Жуаном.

На крик доньки в зал вривається Командор, озброєний шпагою. Молодий коханець змушений захищатися. Під руку йому потрапляє кинджал, який чомусь залишив незнайомець. Блискавична сутичка – і Командор падає мертвим.

Дон Жуан і Лепорелло тікають з місця злочину, але Ганна приводить туди Оттавіо. Помста - ось що віднині стане головною справою цієї пари.

Ранок
Чергову сварку Дон Жуана й Лепорелло припиняє появі прекрасної незнайомки, яка ховає своє обличчя під вуаллю. Але гульвісу чекає розчарування – своє обличчя ховає його колишня коханка Ельвіра, пристрасні стосунки з якою були бурхливими, але недовгими, оскільки кавалера весь час відволікала приваблива служниця Ельвіри. До речі, вона й зараз перебуває поряд з господинею.

Дон Жуан поспіхом зникає. Розгнівана жінка має намір переслідувати коханця, тим паче, що з ним непомітно втекла й служниця. Лепорелло утримує Ельвіру, пропонуючи прочитати уже знайомий нам «список жертв» Дон Жуана: не вона перша, не вона й остання.

В хол готелю вбігає жвава група молодих людей, які відпочивають на курорті. Серед них Мазетто й Церліна, які відзначають свої заручини.

До них приєднується Дон Жуан і гостинно запрошує гамірну компанію у свої апартаменти. Церліна звертає увагу на галантного кавалера і не проти залишитися з ним наодинці. Мазетто у гніві: він ображає Церліну і йде геть, полегшуючи тим самим любителю прекрасної статі звабити дівчину. Церліна робить вибір на користь Дон Жуана, але в цей момент з»являється Ельвіра. Вони обидві змагаються за увагу і любов кавалера, Ельвіра переслідує Церліну, яка втікає.

З’являються Ганна й Оттавіо – диявольська гра триває. Дон Жуан і Ганна вміло приховують своє знайомство, що передувало вбивству Командора.

Знову повертається невтомна Ельвіра і називає свого колишнього коханця лицеміром. Той у відповідь називає її божевільною. В шаленстві Ельвіра кидається на Дон Жуана і… завмирає в його обіймах.

Охоплена ревнощами Ганна привселюдно оголошує Дон Жуана вбивцею Командора. Її розповідь театральна, мало схожа на правду, але Ельвіра приголомшена: тепер вона одержима ненавистю до свого колишнього коханця за «збезчещення» Ганни.

Донна Ганна спокійно покидає «сцену», залишаючи дона Оттавіо наодинці з його спустошеною душею.

Полудень
Лепорелло захоплено розповідає своєму господарю про те, як у розпал веселощів в їх апартаменти вбігла розпатлана Церліна, а услід за нею – злюща Ельвіра. Дон Жуан сміючись відповідає йому, що всі веселощі ще попереду. Лепорелло явно не поділяє оптимізм господаря, але його привабливість, як завжди, перемагає.

Мазетто і Церліна під час обіду виясняють свої стосунки – жених не може пробачити нареченій, що в день заручин вона залишила його одного, а сама пішла з першим зустрічним. Досвідчена Церліна швидко знаходить шлях до миру і злагоди, але в цей момент лунає голос Дон Жуана. Він запрошує усіх на карнавал, який влаштовує на честь своїх друзів Мазетто й Церліни.

Побачивши, як знітилася його наречена, Мазетто знову в полоні ревнощів.

Вечір
Карнавал у розпалі. У напівпітьмі залу пропливають фігури в історичних костюмах, серед яких Церліна і Дон Жуан. За ними крадеться Мазетто з явно недобрими намірами. Виявивши ревнивця, Дон Жуан, анітрохи не знітившись, жартує і пропонує Мазетто й Церліні веселитися далі.

У зал входять Ельвіра, Ганна та Оттавіо. Вони в карнавальних костюмах і машкарах, які приховують їх від цікавих поглядів. Ці троє сповнені рішучості відомстити вбивці Командора. Лепорелло запрошує таємничі машкари взяти участь у карнавалі. Починаються танці.

Мазетто застерігає Церліну і радить їй бути обережною. А Лепорелло, виконуючи прохання господаря, намагається відволікти увагу уже добряче сп’янілого Мазетто від залицянь свого господаря до Церліни. Вибравши момент, Дон Жуан веде її в одну з кімнат. Але Оттавіо, Ганна та Ельвіра уважно стежать за цією парою, та й Мазетто помітив відсутність нареченої.

Раптом лунає крик Церліни, яка, вочевидь не чекала від Дона Жуана надто відвертих дій у непридатних умовах. Вона виривається з рук звабника і вбігає в зал, де падає на руки Мазетто. Услід за нею з оголеною шпагою в руці з’являється Дон Жуан, який волоче за собою Лепорелло, заявляючи, що це він, Лепорелло, хотів заволодіти Церліною. Оттавіо, Ганна і Ельвіра вимагають від Дона Жуана не ламати комедію – година розплати близько. Але в серці Дон Жуана немає страху! Він готовий усіх викликати на смертний бій. А поки що зі сміхом залишає товариство розгніваних месників.

Дія друга

У той же вечір
Лепорелло, обурений вчинком свого господаря, який знеславив його перед гостями на балу, відмовляється від своєї служби. Його рішення непохитне, але …кілька монет, кинутих Дон Жуаном, повертають слузі гарний настрій. Щоправда, ненадовго. Дон Жуан заявляє Лепорелло, що він за всяку ціну хоче оволодіти служницею донни Ельвіри. Для цього необхідно відволікти господиню й обмінятися одягом. Місце Дон Жуана займе Лепорелло, а Дон Жуан на якийсь час перетвориться на власного слугу. А там – хай буде, що буде. Лепорелло змушений підкоритися.

Далі все складається напрочуд вдало – і обдурена Ельвіра в обіймах Лепорелло, і її легковажна служниця раді любовним пригодам.

Дон Жуан, задоволений своєю вигадкою, сміється, а потім співає серенаду. З’являється Мазетто з друзями по чарці, озброєними хто чим. Він шукає спокусника, аби покарати його за образу Церліни. Дон Жуан видає себе за свого підпилого слугу і навіть пропонує допомогу в покаранні кривдника.

Коли всі розходяться, Дон Жуан відбирає у Мазетто зброю і б’є ревнивця. На крики Мазетто прибігає Церліна. Нещасний розповідає їй про свою пригоду. Церліна заспокоює жениха, перев’зує його рану, але її думки витають біля Дон Жуана…

За їхніми спинами з’являються обриси старого кладовища...

Входить Ельвіра у супроводі Лепорелло, який продовжує розігрувати роль свого господаря. Жінка налякана і просить «коханця» не залишати її на кладовищі. Лепорелло радо б утік, але це йому не вдається – його помічають Оттавіо і Ганна, які прийшли на могилу Командора. Тут же і Церліна з Мазетто. Введені в оману вбранням Дон Жуана, яке одяг Лепорелло, вони готові вбити негідника. Ельвіра просить їх помилувати свого коханого, але ті не слухають. Переляканий Лепорелло зриває з себе пальто й капелюха і обман розкривається – месники бачать перед собою не Дон Жуана, а його слугу.

Ельвіра осміяна, Лепорелло непомітно зникає. Висловлюючи презирство до Ельвіри, Ганна виходить, Церліна і Мазетто йдуть за нею. Оттавіо залишається наодинці з Ельвірою і тут перед нею відкривається справжнє обличчя «благородного» месника. Зневажливо й цинічно він намагається скористатися слабкістю жінки й оволодіти нею. Ельвіра дає відсіч: вона вражена дволичністю Оттавіо й починає розуміти, яка небезпека насправді загрожує Дон Жуану.

Північ
Дон Жуан і Лепорелло, рятуючись від переслідувачів, зустрічаються на кладовищі біля могили Командора. Нарешті вони можуть обмінятися одягом. Звернувши увагу на статую, Дон Жуан наказує слузі прочитати надпис на пам’ятникові. Лепорелло з жахом читає: «Безчесному вбивці я і в могилі готую відплату». Сміючись, Дон Жуан наказує слузі запросити статую на вечерю. Тремтячи від страху, Лепорелло передає запрошення Командору. Статуя киває головою і промовляє: «Так». Збентежений Дон Жуан відступає і разом з Лепорелло тікає геть з кладовища.

Нарешті Ганна й Оттавіо наодинці. Дивні почуття володіють ними напередодні великого таїнства – шлюбу. Стає зрозуміло, що відбувається в омертвілих душах цих лицемірів.

А ось і Дон Жуан. Він у прекрасному настрої. До біса етикет, манірних гостей, фальшиві посмішки – поряд з ним прості, безпосередні, люблячі його люди! І хай вони не в розкішній залі, а на замизканому задньому дворі, відсутність комфорту буде компенсована щирим, дружнім спілкуванням.

Але і тут Дон Жуана знаходить донна Ельвіра. Вкотре вона докоряє його розпутним життям і просить зупинитись. На цей раз Дон Жуан радий її приходу і запрошує приєднатись до гарної компанії. Однак відчай не покидає Ельвіру і вона йде геть.

Зі здивуванням Дон Жуан виявляє, що знову знаходиться в тій же залі, де відбулося вбивство Командора. Здалеку долітає сповнений жаху крик Ельвіри. А ось і сам Командор! Чи це тільки його привид з кинджалом в грудях? Як тіні, мимо Дон Жуана пропливають фігури учасників диявольської гри. Регочучи, вони вітають «повернення до життя» Командора. Все це було жартом, розиграшем. На довершення Командор пропонує Дон Жуану кубок з вином, в яке, на очах ошелешеного гульвіси, всипав якийсь порошок. Ризикуй! Шанси рівні! Дон Жуан випиває і падає мертвим.

Епілог

Ранній ранок
«Благородне» товариство розгублене – ніхто не очікував такої розв’язки. Адже отрути не було! Однак здивування проходить швидко, адже спрацював закон «все дозволено і все включено». Усі задоволені – гра вдалася. І яка гра!

З’являється Ельвіра. Вона не встигла врятувати коханого, тому її горе безмежне. Лепорелло з жахом проводить поглядом тіло свого господаря, яке байдужо виносять слуги. Кому він тепер потрібен? Щоправда, весела компанія купила його записи, але хіба гроші можуть замінити втрату людини, яка… Яка… жива й весела! А отже, життя триває! Учасники гри завмерли в пустоті і пересиченні, очікуючи на нову інтригу. А Дон Жуан в оточенні юних красунь, ніби нічого й не сталося, продовжує свій шлях. 
 

Дійові особи та виконавці

Юрій Александров про одеську постановку «Дон Жуана»

Іконографія Дон Жуана в історії різноманітна – від розпусника з параноїдальними рисами до романтичного героя. Кожна епоха хотіла від Дон Жуана свого: втиснути в коридор моралі. Прибивали цвяхами, оспівували, боялись… Всього зазнав цей персонаж. І я разом з ним.

З роками прийшло чітке усвідомлення: Дон Жуан – дзеркало, в якому відбиваються, насамперед, наші гріхи. Тому розглядаю суспільство, оточення у зіткненні з цим великим персонажем. Великим – тому, що він сам створює закони, розмовляє власною мовою, а це не купується, цього не зімітуєш. Міщанське оточення Дон Жуана захищене сталою мораллю, правом, а сам він – незахищена людина.

Дон Жуан – вільна особистість. Особистість завжди бентежить людей.

Дон Жуан – явище природи. Він не підмінює поняття: праця – це праця, бійка – це бійка… Ми ж не ображаємося на дощ, на вітер… Дон Жуан – це людяність і природність, з усіма позитивними й негативними якостями.

Особистість завжди і скрізь перебуває в центрі уваги: вона може захоплювати і обурювати, оскільки завжди не співпадає із загальноприйнятими нормами.

Дон Жуан – це вічний пошук, це людина руху. Дон Жуан – це політ зірки. Дон Жуан для жінок – це пізнання ними самих себе, пізнання нових відчуттів. Адже можна прожити життя і не відчути, що таке пристрасть, любов.

Світ змінюється. Змінюються категорії моралі й поведінки, але не змінюється ставлення до людей вільного польоту, вільнодумців. Все стало набагато вільнішим і цинічнішим, але, як і раніше, реакція обивателя на Особистість – страх і озлоблення. Мій спектакль – про це. Нова концепція означає, що змінюється не стиль музики, а тільки больові точки.

Увесь сюжет розвивається, як диявольська гра з Дон Жуаном, яку вигадали інші дійові особи для виходу зі своєї духовної стагнації. Для мене буде дуже важливо, якщо глядач помітить нові риси у традиційних персонажів.
 

Про режисера Юрія Александрова

Юрій Александров – режисер-постановник Маріїнського театру, художній керівник Державного камерного музичного театру «Санктъ-Петербургъ Опера», заслужений артист Росії (1997), народний артист Росії (2008).

У 1974 році Юрій Александров отримав диплом Ленінградської державної консерваторії як піаніст, через три роки отримав диплом про закінчення факультету музичної режисури.

1978 року став постановником Маріїнського театру, з яким працює й донині. Там поставлені: «Дзвіночок» і «Дон Паскуале» Доніцетті, «Королева травня» Глюка, «Історія Кая і Герди» Баневича, «Дон Жуан» і «Весілля Фігаро» Моцарта, «Мавра» Стравінського, «Мазепа» Чайковського.

Опера «Семен Котко» Прокоф’єва у постановці Александрова в 1999 році удостоєна вищої Національної театральної премії «Золота маска» в номінаціях «Кращий оперний спектакль», «Кращий оперний режисер», «Кращий оперний художник», «Кращий оперний диригент».

Подіями стали «Аіда», «Дон Карлос» та «Отелло» Верді, «Ніс» Шостаковича, «Царська наречена» Римського-Корсакова.

У 1987 році Юрій Александров заснував камерний музичний театр. Творча лабораторія переросла в Державний театр «Санктъ-Петербургъ Опера». З Александровим пов’язане відкриття Національного театру опери і балету імені К. Байсевітової в Астані, Республіка Казахстан (2000). Юрій Александров першим з іноземців був удостоєний Державної премії Казахстану і нагороджений орденом «Достик».

Загалом Юрій Александров поставив в оперних театрах Росії і за кордоном понад двісті спектаклів.

Юрій Александров – один з найбільш затребуваних режисерів музичного театру. Наприклад, у 2005 – 2006 роках він здійснив відразу 11 постановок серед яких «Мазепа» Чайковського в «Метрополітен Опера» (США), «Черевички» Чайковського в прославленому театрі «Ла Скала» (Італія).
Постановка Александровим опери «Турандот» Дж. Пучіні в «Арена ді Верона» – взагалі безпрецедентний випадок в театральному світі: вперше в італійський театр для постановки італійської опери був запрошений режисер-іноземець.

2007 року польську публіку вразило прочитання Александровим опери «Борис Годунов» Мусоргського. Спектакль був поставлений на гігантській сцені театру (6000 глядачів) «Hala Ludowa» (Вроцлав).

Одна з останніх прем’єр Юрія Александрова – «Князь Ігор» Бородіна в театрі «Новая опера» (Москва). Цей спектакль здійснив у Росії справжній фурор і йде з незмінними аншлагами.

З 2009 року маестро Александров очолює кафедру музичної режисури Санкт-Петербурзької державної консерваторії імені М. А. Римського-Корсакова.

Принципи авторської режисури Юрія Александрова

«Постановка спектаклю – завжди диктатура особистості, яка веде за собою, а коли треба – тягне чи вмовляє. Мій стиль в режисурі – емоція і зміст. Створюю спектакль на базі драматичного матеріалу, який дають композитор і лібретист. Ніколи не ілюструю, а розповідаю історію, яка мене хвилює. При цьому не змінюю жодного слова і жодної ноти».
 

Про художника В’ячеслава Окунєва

В’ячеслав Окунєв – народний художник Росії. Освіту отримав у Ленінградському державному інституті театру, музики і кінематографії імені Черкасова (майстерня І.Г.Сегаля). З 1975 року здійснив як художник-постановник понад 300 постановок.

Співпрацював з Маріїнським театром, Большим театром Росії, Державним академічним театром балету Б.Ейфмана, камерним музичним театром «Санктъ-Петербургъ Опера», Великим театром Білорусі, оперним театром Молдови, оперними театрами Пермі, Новосибірська, Катеринбурга та іншими. Нині працює головним художником Санкт-Петербурзького державного академічного театру опери і балету імені М. П. Мусоргського, де оформив постановки опер «Казка про царя Салтана» Римського-Корсакова, «Кармен» Бізе, «Отелло», «Травіата» і «Ріголетто» Верді, «Тоска» Пуччіні, балетів «Спляча красуня», «Лебедине озеро» і «Лускунчик» Чайковського, «Дон Кіхот» Мінкуса. Серед спектаклів, які він оформив в Маріїнському театрі, – «Весілля Фігаро» Моцарта, «Любов до трьох апельсинів» Прокоф’єва, «Аїда» Верді, «Мавра» Стравінського, «Жізель» Адана, «Коппелія» Деліба, «Севільський цирульник» Россіні та інші. 

У 1994 році у Большому театрі В. Окунєв брав участь у постановці балету «Сильфіда» Х. Левеншелля, у 2000-му – балету «Російський Гамлет» на музику Бетховена і Малера, а в 2002-му – опери Мусоргського «Хованщина».

Був художником –постановником цілої низки спектаклів Пермського академічного театру опери і балету імені П.І.Чайковського: «Війна і мир» та «Вогненний ангел» Прокоф’єва, «Самсон і Даліла» Сен-Санса, «Сильфіда» Шнейцхоффера, «Клеопатра» і «Попелюшка» Массне та інших.

В’ячеслав Окунєв багато працює за кордоном, зокрема в театрі «Арена ді Верона», оперному театрі в Кальярі (Італія), Королівському театрі в Глазго (Великобританія), Національній опері Греції, національних театрах Сеула і Токіо. В переліку оформлених ним постановок – «Черевички» Римського-Корсакова в Кальярі, «Жізель» Адана, «Дон Кіхот» Мінкуса та «Лебедине озеро» Чайковського в Токіо, «Петрушка» Стравінського в Глазго, «Брати Карамазови» в Ессені, «Жізель» в Сеулі, «Дон Жуан» Моцарта у Філармонійному театрі Верони, «Лебедине озеро» в Національній опері Будапешта, балет «Чайковський» на музику Чайковського у Віденській опері, опера «Турандот» на сцені «Арена ді Верона», «Блазні» Леонкавалло і «Травіата» Верді в театрі «Мадленіанум» в Бєлграді.

Видео