ГоловнаПро театрІсторіяПерший міський театр

Перший міський театр

В зовнішньому вигляді Одеси помітні риси багатьох міст світу, але вона все одно неповторна.

Це місто, засноване на березі Чорного моря в 1794 році, не копія, а синтез. Результат злиття культур, звичаїв ментальностей та темпераментів. З волі людей, що будували її, Одеса увібрала в себе весь досвід урбанізму, накопичений людством на початок ХІХ століття. Її порівнювали з Парижем уже в 1810-му, а через тридцять років називали одним з найбагатших і найкрасивіших міст Європи. 

Вже на початку ХІХ століття молоде портове місто мало театр, що не поступався кращим на той час європейським. Він був збудований з ініціативи тодішнього градоначальника, видатного державного діяча герцога де Рішельє, якого одесити й донині коротко називають Дюком. Не зважаючи на безліч турбот – торговельних, військових, будівельних – Рішельє не забував, що Одеса – місто різноплемінне й різномовне. Тож найкраще, що може об’єднати таких людей – це музика. Тому при Дюку в Одесі співали найкращі голоси Європи. Співали в театрі, збудованому зусиллями герцога, тому самому, про який геніальний Пушкін написав:

Но уж темнеет вечер синий,
Пора нам в оперу скорей:
Там упоительный Россини,
Европы баловень – Орфей.

Будівля першого міського театру була зведена за проектом італійця Франческо Фраполлі, а зміни в план вніс француз Тома де Томон. 10 лютого 1810 року відбулося урочисте відкриття театру. Це була білосніжна споруда , подібна що нагадувала античний храм, звернений фасадом до порту. У залі було 800 місць (на той момент в місті проживало 12,5 тисячі чоловік). В ложах трьох ярусів були встановлені 44 крісла, позаду яких у великому напівкруглому просторі ще 700 глядачів могли насолоджуватися спектаклями стоячи, як в старих італійських театрах.

З мемуарних свідчень: «Зал старого театру був триярусним, з сімнадцятьма ложами, а галерея – під самою стелею, але такою низькою, що публіка ми майже торкалась її своїми головами. Люстри не було, її повісили пізніше. Зал освітлювався кенкетами, тобто канделябрами на п’ять свічок, прикріпленими до зовнішніх стін лож. Свічки були сальні й воскові. Сцена освітлювалась великими лампадами з олією. На галереї освітлення не було зовсім, тож світло залу й сцени видавалось тим, хто сидів на галереї, просто сліпучим. Театр мав свій особливий, специфічний запах ід нагару свічок й дамських духів.»

В день відкриття Міського театру давали одноактну оперу Сергія Вязмітінова «Нове сімейство» і водевіль Якова Княжніна «Траур, або Утішена вдова» в постановці російської трупи актора й антрепренера Порфирія Фортунатова. Регулярні спектаклі почалися в 1811 році після укладення контракту з російською драматичною трупою князя Олександра Шаховського – драматурга, члена Російської Академії й літературного товариства «Бесіда любителів російського слова». В репертуарі були комедії, трагедії, водевілі й комічні опери. Втім, через 11 років російські трупи припинили свої виступи і в Міському театрі почала домінувати італійська опера. Монополію на постановки отримали антрепренери Джузеппе Монтовані, потім Йосиф Замбоні, Гульельмо Буанаволіо та інші.

Назва «оперний» з’явилась значно пізніше, у ХХ віці. А тим часом на сцені Міського театру виступали знамениті оперні співаки, трупи імператорських і королівських театрів. Драми і комедії теж були частими гостями сцени, імена видатних акторів і драматургів не сходили з афіш. Балетні ж дивертисменти в опері та самі балети з’явилися в репертуарі трохи пізніше.

До оперного репертуару першого Міського театру входили постановки Джоаккіно Россіні, Вінченцо Белліні, Доменіко Чимарози, Гаетано Доніцетті, Джузеппе Верді. Одеська публіка аплодувала Катерині Аматті, Аррігі та Анжеліці Каталані, Джузеппе Маріні, Катерині Патті-Баріллі, Жозефіні й Терезині Бромбілла, Понті дель Армі, Альде Бьянкі.

Олександр Пушкін говорив, що йому італійська опера в Одесі «обновила душу» .