ГоловнаПресаПреса за Вересень 2017Оригінально і непередбачувано (Враження від "Оксамитового сезону в Одеській опері-2017")

28 Вер.

Оригінально і непередбачувано (Враження від "Оксамитового сезону в Одеській опері-2017")

Стаття доктора мистецтвознавства, професора, академіка Академії мистецтв України Марини Романівни Черкашиної-Губаренко для газети "День".

Цьогоріч фестиваль відбувся уже втретє. У перші два дні керівництво театру свідомо зробило акцент на ролі національного мистецького колективу, який покликаний пропагувати кращі надбання української культури. Обидві українські програми  концерт і балетна вистава відбулися з аншлагами й викликали щирий ентузіазм публіки. Погода стояла чудова, курортне життя продовжувало вирувати і вдень, і пізно ввечері на вулицях, у парках і скверах, на морських пляжах...

ШЕДЕВРИ НА ВСІ ЧАСИ

Провести концертну програму, з якої розпочався форум, запросили талановитого українського диригента Віктора Плоскіну (нині музичний керівник Большого театру, Білорусь). Назва вечора  «Українські шедеври на всі часи». Перше відділення складалося з найвідоміших уривків із Лисенкового «Тараса Бульби». Ця музика сповнена героїчного піднесення й оптимізму, так необхідного нам у нинішні складні часи. Показово, що увертюру, до остаточного оформлення якої доклав зусиль ще один наш український класик-корифей Левко Ревуцький, відвідувачі концерту почули двічі. Вона не лише розпочинала програмку, а й була за вимогами публіки виконана на біс у її завершенні. Хор, оркестр театру, всі солісти, яких об’єднав своїм темпераментом і владною волею диригент, з наснагою та переконливістю відтворили атмосферу цього видатного твору з його енергією, пристрасністю, широким мелодичним диханням.

Друге відділення концерту вело слухачів від класики до сучасності, вдало поєднавши відомі твори фольклорного святкового характеру («Гуцульська рапсодія» Г. Майбороди, «Українська карпатська рапсодія» Л. Колодуба) з неповторною пісенною лірикою А. Кос-Анатольського і з творами поглибленого лірико-філософського змісту (уривки з балету «Камінний господар» В. Губаренка, «Монолог філософа» на вірші Г. Сковороди О. Щетинського). Серед виконавців особливо хочеться відзначити ідеальне донесення Владиславом Гораєм змісту музично-поетичного тексту цікавого твору Олександра Щетинського та високий музичний смак Гаррі Гукасяна, який він продемонстрував, виконуючи пісні Анатолія Кос-Анатольського. Не випадково такий справжній шедевр, як пісня на вірші Івана Франка «Ой, ти дівчино, з горіха зерня», за вимогою залу він повторив на біс.

Показаний другого вечора сучасний балет Юлії Гомельської «Долі» був створений на замовлення театру. Його історія огорнута смутком від трагічної загибелі талановитої одеської композиторки, яка не дочекалася прем’єри. Однак музика твору дуже різноманітна за настроями, містить як драматичні моменти, так і ліричні епізоди, гумористичні сценки та гротескні характеристики. Автор лібрето і постановник балету Сергій Кон вдало йде шляхами свого вчителя і наставника Раду Поклітару, сміливо розширюючи танцювальну лексику, використовуючи мову модерного танцю, якою вправно оволодівають одеські молоді виконавці. А натхненницею цього цікавого проекту, як і інших новаційних ідей, втілених трупою театру, є художній керівник фестивалю та генеральний директор театру Надія Бабич.

Вечір третій познайомив публіку з двома новими виставами театру, одноактними операми «Сільська честь» П. Масканьї та «Паяци» Р. Леонкавалло, які належать до особливого мистецького напрямку  веризму і зазвичай ставляться в один вечір. Режисер цього диптиху Оксана Тараненко разом із художником по костюмах Сергієм Васильєвим, автором відеоряду Сергієм Круценком та художником з освітлення В'ячеславом Ушеренком запропонували узагальнене рішення сценічного простору, звільнивши від публіки перші ряди залу і розширивши майданчик. Декорації тут виконують зміни окремих відеозображень на високих стінах замкненого приміщення «театру в театрі». Технічна якість таких картинок є досить посередньою. Що ж до самої ідеї, то вона гарно спрацьовує в «Паяцах» і залишає багато запитань у «Сільській честі». Оркестр (диригент Валерій Регут) в обох випадках присутній на сцені. Співаки позбавлені безпосереднього контакту з диригентом, що ускладнює їхні завдання, однак у більшості випадків вони вдало з цим справляються. Що ж до хору, то в «Сільській честі» його доводиться виводити під час дії і ставити перед оркестром. Створюється певна звукова завіса, крізь яку мусить пробиватися оркестрова звучність. Хор виступає в цій опері живим учасником події, контрастним до загостреної особистісної драми кохання та ревнощів. Святкується світлий Великдень, всі перебувають у радісному і в урочистому настрої, із задоволенням підхоплюють жанрові мелодії пісні візника Альфіо, потім куплетів Турідду. Виконання таких епізодів як концертних номерів позбавляє їх відповідних драматургічних функцій та емоційно-смислових нюансів.

Подвійна умовна театральність сюжету «Паяців» більше відповідає запропонованому рішенню. Вдало спрацювали на основний зміст всі мізансцени, саме сценічне середовище, костюми. Хор тут виступає в ролі глядачів і спостерігачів, а не колективної дійової особи зі своїми функціями. Жваву атмосферу дії підтримали переміщення хору та його розташування у фінальній частині серед перших рядів партеру (хормейстер Л. Бутенко). Прекрасне враження справили одеські виконавці: Недда  Юлія Терещук, Тоніо  Василь Навротський, Беппо Владислав Горай, Сільвіо  Гаррі Гукасян. Свою вокальну майстерність і сценічний досвід продемонстрував у центральній парії Каніо запрошений гість, соліст Маріїнського театру Август Амонов.

МУЗИЧНИЙ ЕВЕРЕСТ ВАГНЕРА

ВИКОНАВЦІ ГОЛОВНИХ ПАРТІЙ В ОПЕРІ «ТАНГОЙЗЕР»  ОЛЕКСАНДР ШУЛЬЦ І ТЕТЯНА СПАСЬКА

Кульмінаційною подією «Оксамитового сезону Одеської опери» стало концертне виконання «Тангойзера» Ріхарда Вагнера, сміливий проект головного диригента театру Олександру Самоїле. Цей музикант прекрасно розуміє, що без творів великого німецького реформатора сьогодні не може обходитися репертуар оперного театру, який претендує на те, щоб вважатися сучасним, а не пасти задніх і тиражувати застарілі шаблони, імітуючи бурхливу діяльність. Вагнер  як лакмусовий папірець, випробування на художню майстерність головних складових оперного театрального організму, оркестру та хору. Вагнер є одночасно покажчиком рівня вокальної культури, збалансованості трупи, здатності рухатися від поширеного класико-романтичного репертуару вперед, до новацій митців ХХ ст., щоб доростати до нових відкриттів, всіляко стимулювати поступ і розвиток української оперної культури.

Диригент зупинився на основних ключових моментах вагнерівської партитури в її другій, паризькій редакції 1861 р. Завдяки заново написаній і розширеній порівняно з первинним дрезденським варіантом симфонічної картини у гроті Венери, в яку безпосередньо переходить увертюра, весь цей грандіозний симфонічний вступ одразу демонструє зрілий вагнерівський оркестр у всьому багатстві його барв, експресії, вибухової сили. Можна сказати, що концертне виконання твору почалося з бенефісу одеського оперного оркестру і тріумфу його керівника. А у звершенні звукової розкоші Вакханалії віддалене таємниче звучання хору вже обіцяло зустріч і з цим колективом, на який у партитурі «Тангойзера» припадає чимале навантаження. Знаючи одеський хор та його можливості, можна було передбачити, що Вагнера він подолає, змагаючись у величних хоралах пілігримів і тріумфальному марші лицарів з оркестровою звучністю, з кантиленою струнних, блиском мідних та барвами дерев’яних духових інструментів. Так і сталося. Хор був повнозвучним і багатобарвним, разом з оркестром забезпечив завершення всього вечора могутнім ствердженням перемоги духу над принадами і спокусами, через які довелося пройти героям твору...

Коли запитують, чому в наших театрах не ставляться твори Вагнера, можна почути відповідь, що немає, кому їх співати, а тріумфи українських майстрів, які колись прославилися саме у вагнерівському репертуарі, залишилися в далекому минулому. Нинішнє виконання «Тангойзера» в Одесі блискуче розвіяло таке упередження. Те, що Олександр Шульц досконало справився з партією головного героя, можна вважати закономірним. Адже він має європейський досвід і знайомий із сучасними вимогами до вагнерівських голосів, серед яких найважливішим є драматичний тенор з насиченим наповненим звуком. Можливо, якщо б тут не було такого виконавця, цей престижний проект не виник би і не реалізувався. Однак справжньою сенсацією став для мене виступ Тетяни Спаської в партії Венери. Вона показала себе досконалою вагнерівською співачкою, продемонструвала силу і насиченість звучання, гнучкість емоційних станів, відтворила багаті нюанси почуттів гордовитої богині кохання, яка використовує всі жіночі чари, щоб затримати біля себе співака-лицаря, а коли це не вдається, вибухає нестримною люттю і гнівом.

У зіткненні двох жінок, від якого залежала або остаточна поразка, або спасіння бунтівного головного героя, за сюжетною колізією перемагає самовіддане кохання цнотливої Єлизавети. Однак у цьому варіанті Т. Спаська-Венера перемогла свою суперницю. Швидше за все, однією з причин того, що образ Єлизавети у виконанні чарівної одеської примадонни Наталії Павленко дещо поступився у виразності героїні Т. Спаської, є скорочення насиченої драматичної сцени змагання співаків у другому акті. Адже саме в цій сцені розкривається мужність і сила характеру Єлизавети, її здатність протистояти агресії гнівного натовпу. Зрозуміло, що в концертній версії не можна було обійтися без купюр великого складного твору. Вони торкнулися тих сцен, де поряд з головними героями діють багато другорядних персонажів і де дієвих функцій набуває хор (друга картина першої дії, все, крім вихідної арії Єлизавети та урочистого маршу і хору у другій дії). Однак в усіх епізодах, які прозвучали, була збережена й увиразнена диригентом цілісність вагнерівської симфонічної драми, унікальна динаміка безперервного руху музичних подій.

Отже, після великої перерви Вагнер повернувся на одеську сцену, хай поки що твір його прозвучав у концертному варіанті.