ГлавнаяПрессаПресса за Сентябрь 2018Итоги фестиваля искусств "Бархатный сезон в Одесской опере"

18 Сент.

Итоги фестиваля искусств "Бархатный сезон в Одесской опере"

 

Тренди «Оксамитового сезону»

 
Світове оперне мистецтво переживає розквіт, а в Україні?
ДУЕТ ВАКХА І АРІАДНИ. ЮЛІЯ ТЕРЕЩУК, З.А. УКРАЇНИ ВЛАДИСЛАВ ГОРАЙ

Підвищеній увазі до його нових досягнень сприяють сучасної режисури, використання медіатехнологій, трансляції оперних прем’єр провідних колективів та фестивальних центрів по радіо і ТБ. Театри турбуються й про молодь — готують спеціальні дитячі програми. Гучного резонансу набувають виходи вистав за межі звичайних театральних будівель — на площі, на пленер і туристичні об’єкти. Значно активізує театральну діяльність фестивальний рух. На відміну від форумів, які мають самостійне значення і не включені у повсякденне театральне життя, святкові музичні декади й тижні, які влаштовуються на базі репертуарних театрів, стимулюють пошук нових форм діяльності і власного неповторного обличчя. Таке свято вже четвертий рік поспіль влаштовує своїм прихильникам і Одеська опера.

ОДЕСЬКІ «РОДЗИНКИ»

Створений у Південній Пальмірі фестиваль «Оксамитовий сезон» тісно пов’язаний зі специфікою міста унікальних культурних традицій, неповторним колоритом, привабливими туристичними програмами й морськими пляжами. Коли настають золоті дні початку осені, які традиційно мають назву оксамитового курортного сезону, театр також пропонує відвідувачам цікаву програму, кожен раз зі своєю «родзинкою».

ДИРИГЕНТ - ОЛЕКСАНДРУ САМОЇЛЕ

Фестиваль цього року мав свою кульмінаційну подію. Нею став вечір з оперних творів Ріхарда Штрауса, відомого в усьому світі оперного митця, доробку якого саме Одесі та її театру випала честь вперше потрапити на українську оперну сцену і прозвучати у виконанні українських співаків та музикантів. Ретельно відібрані музичним керівником театру, видатним диригентом Александру Самоїле фрагменти з чотирьох опер Ріхарда Штрауса склали композицію, яка створила різнобарвну панораму творчих досягнень та сміливих відкриттів композитора. Якщо в «Аріадні на Наксосі» це було поєднання сучасної комедії з театрального побуту та величного античного сюжету, то остання опера «Капріччіо» привабила вишуканим звучанням струнного секстету на початку увертюри. Просвітлена атмосфера цієї музики та її камерний характер відповідали лірико-комічній спрямованості типово оперного сюжету, основу якого становила віковічна суперечка про пальму першості між музикантом і поетом. Однак їхнє запекле зіткнення закінчується примиренням, бо обоє  погоджуються, що лише у спільній праці може народитися справжній оперний шедевр.

Славетний творчий шлях Ріхарда Штрауса був сповнений несподіваних поворотів. Спочатку він ствердив себе як талановитий диригент та видатний симфоніст. Тому доречним був початок одеського штраусівського вечора. Роль його увертюри відіграла досконало виконана оркестром під орудою Александру Самоїле відома симфонічна поема композитора «Дон Жуан». А славу зухвалого порушника звичних оперних канонів Ріхард Штраус здобув після шаленого успіху «Саломеї» — насиченої вибуховою енергією експресіоністської драми на текст однойменної скандальної п’єси Оскара Уайльда.

САЛОМЕЯ. ГАННА ЛІТВІНОВА

Відтоді ця опера постійно включається до афіш різних театрів, а партія головної героїні прикрашає репертуар найвизначніших співачок світу. Віддавши данину гострим сюжетам і кривавим пристрастям, і в подальшому автор «Саломеї» продовжував дивувати своїх шанувальників, коли створив натхненного духом Моцарта, сповненого ароматом старого Відня, поезією та живим гумором «Кавалера троянди».


ДУЕТ БАРОНА І ОКТАВІАНА. ВІКТОР ШЕВЧЕНКО, ТАЇСІЯ ШАФРАНСЬКА

У другому відділі одеської програми ці два твори прозвучали у зворотній послідовності, що відповідало її загальному драматургічному задуму. Все починалося із втілених у музиці палких пристрастей невгамовного коханця Дон Жуана. Жіноче лукавство, грайливість, життєдайна енергія молодості поєдналися в музичному портреті Зербінетти, відтвореному Анастасією Санніковою. Відтінок легкого гумору зберігся і в наступному дуеті античних персонажів Вакха (Владислав Горай) та Аріадни (Юлія Терещук). З гарним відчуттям стилю виконала фінал «Капріччіо» Надія Савчук. Комедійні барви образу пихатого й самовпевненого барона Окса вдало увиразнив Віктор Шевченко. Ліричним струменем була просякнута арія Співака у виконанні Владислава Горая. А забарвлений ностальгією, занурений у мрійливий світ марень фінал «Кавалера троянди» натхненно виконали Надія Сичук, Юлія Терещук і Таїсія Шафранська. Вдало вмонтованим у музичне дійство були також виходи і змістовні текстові вставки чарівної Людмили Сергійчук. Свою спробу об’єднати різножанрові епізоди та оперні фрагменти візуальним рядом запропонували режисери Євген Лавринчук та Антон Литвинов спільно з художником Ігорем Анісенком і художником по світлу В’ячеславом Ушеренком. Інформація поступово зростала, змінювалися виконавці, дедалі більше захоплення викликала стихія музики та оркестрові барви, доки емоційна напруженість не досягла вершини у знаменитому Танці семи покривал (Оксана Добрянська) і в розгорнутому фінальному монолозі Соломеї. Здавалося, що дивовижна, зворушлива, неймовірна у відтворенні несамовитої пристрасті Ганна Литвинова створена для партії штраусівської Саломеї і зжилася з нею. Це був найвищий рівень майстерності та проникнення у стиль, доповнені органічністю сценічної поведінки і злиттям в одне ціле з оркестром, над яким царював і творив свою магію Александру Самоїле.

ТАНЕЦЬ САЛОМЕЇ. З.А. УКРАЇНИ ОЛЕНА ДОБРЯНСЬКА

ПРО АФІШУ І ЯК «ТРИМАТИ КАСУ»

Робота репертуарного театру, яким є Одеська опера, а також всі інші оперні колективи на теренах України мають свою специфіку. Вона пов’язана з необхідністю тримати баланс кількох складових. Основу афіші таких театрів становлять найпопулярніші твори, які здатні «тримати касу», тобто гарантувати увагу найширших верств публіки. У коло цих творів потрапляють передусім вистави-довгожителі, деякі з них давно вимагають оновлення. Керівництво Одеського театру та його генеральний директор Надія Бабич дбають про те, щоб щоразу планувати нову постановку із цього усталеного списку, із залученням свіжих творчих сил і з участю молодих виконавців. Вибір буває дуже відповідальним, з огляду на обмежені фінансові можливості театру й відтак обмежену кількість прем’єр упродовж одного сезону.

За останні роки в афіші з’явилися нові «Пікова дама» і «Кармен», вечір таких одноактних творів, як «Сільська честь» і «Паяци». Розширенню звичних меж переважно романтичного репертуару сприяли постановки «Дідони та Енея» Г. Пьорсела та «Орфея і Еврідіки» К.-В. Глюка Слідом за Києвом і Львовом в Одесі поставили також «Набукко» Дж. Верді (на фото). Остання прем’єрна постановка стала результатом плідної співпраці двох українських театрів. Її сценічна версія здійснена очільником львівського оперного театру, відомим режисером Василем Вовкуном разом із послідовником школи незабутнього Євгена Лисика сценографом Тадеєм Риндзаком. Ця ефектна вистава з фронтальними мізансценами, урочистими виходами й ритуальними переміщеннями хорових груп, із мальовничими костюмами та експресивними змінами символічних зображень на великому заднику повною мірою відповідає ранньому стилю Джузеппе Верді, який одержав назву стиль «грандіозно». Фрескова манера письма визначила й відповідне виконання опери насиченими звуковими барвами та широкими мазками. Як завжди, на висоті був чудовий хор Одеської опери, бездоганний колектив, вихований і піднятий на найвищий щабель художньої досконалості його незмінним багаторічним керівником Леонідом Бутенком. «Набукко» було показано при завершенні нинішнього оксамитового сезону одразу після вечора штраусівських опер. Оркестр і його керманич Александру Самоїле продемонстрували свою гнучкість, здатність швидко переключатися на іншу музичну хвилю, в усьому протилежну штраусівським інтонаційним мереживам і заманливим лабіринтам звукових барв.

Прикрасою фінального вечора став виступ у «Набукко» провідних солістів Національної опери України Тараса Штонди-Захарії та Оксани Крамарєвої-Абігаїль. Однак анітрохи не поступалися в майстерності і у вірному відчутті стилю одеські співаки Тетяна Спаська (Фенена) та Павло Смирнов (Ізмаїл), а першої черги — виконавець центральної партії вавілонського царя Навуходоносора Віктор Мітюшкін.

ФРАГМЕНТ З ОПЕРИ КАПРИЧЧІО. НАДІЯ СИЧУК

Коли я згадую власні враження від прем’єрних вистав та урочистих подій, які відбувалися в Одеському театрі упродовж останніх восьми сезонів, то вимальовується чітка репертуарна стратегія, яка й дала змогу минулого року ризикнути на концертне виконання «Тангойзера» Ріхарда Вагнера, а цього року піти далі і вперше в Україні замахнутися на Ріхарда Штрауса, тобто представити свою версію його видатних оперних досягнень. Всім відоме афористичне твердження, що без новацій Вагнера не було б і Ріхарда Штрауса. Якщо перенести це висловлення на одеський оперний ґрунт, то можу із впевненістю сказати, що і одеського Ріхарда Штрауса не було би не лише без «Тангойзера», а й без балетного вечора Ігоря Стравинського, без «Карміни Бурани» Карла Орфа, без ораторії «Ілія» Мендельсона і, звичайно, без Дев’ятої симфонії Бетховена. У всіх цих проектах центральною постаттю був видатний музичний керівник, диригент з величезним досвідом і широкими міжнародними контактами Алексадру Самоїле. Однак не варто забувати і про ту підтримку, яку вони мали від генерального директора, а нині художнього керівника Надії Бабич. Була і є у неї також своя постійна турбота. Адже театр, який має звання національного і є перлиною не лише чудового міста Одеса, повинен постійно включати у поле зору український музичний контекст, тобто грати і підносити українську музику. Так в одеському репертуарі з’явилася опера-балет «Вій» Віталія Губаренка, так одесити і гості міста одержали змогу почути уривки з опери «Золотий обруч» Бориса Лятошинського (диригент Оксана Линів). З різними творами українських авторів, у тому числі з головними фрагментами «Тараса Бульби» М. Лисенка, минулого року познайомив слухачів на відкритті «Оксамитового сезону» диригент Віктор Плоскіна. А нинішній четвертий фестиваль відкривався гастрольним виступом львів’ян, які привезли свою нову виставу — довго очікувану повну сценічну версію «Цвіту папороті» Євгена Станковича.

Фестиваль завершився, але сходинки, які ведуть до вищої майстерності, ніколи не закінчуються. Попереду чекають нові завдання й випробування. Можна лише помріяти про те, щоб і Вагнер, Ріхард Штраус згодом стали постійною окрасою афіші театру, щоб тут прозвучали опери Сергія Прокоф’єва, щоби спільними зусиллями керівників усіх українських оперних театрів з’явився постійний список кращих опер українських митців, які можуть достойно представляти наше мистецтво у світовому оперному репертуарі.

Марина ЧЕРКАШИНА-ГУБАРЕНКО, музикознавець, Одеса — Київ. Фото надано організаторами фестивалю
Рубрика: 
Газета: 

№167, (2018)